Історія Свято – Успенського Кулівецького чоловічого монастиря.
Кожне святе місце на землі, позначене рукою Божою, воно особливе для нас і Святе, тому, що то є джерело води живої, яка напуває людей благодаттю Духа Всесвятого. Незважаючи на то, чи то є величава будівельна , багатовікова споруда, відзначена особливою архітектурою, золотими куполами і розписом храму знаменитим художником, чи то невеличка незначна на перший погляд дерев’яна церквочка, яка ніякими знаменитими подіями не відзначилася в історії держави, чи то просто Святий куточок на землі відзначений присутністю Господньої Руки, котра безкінечно Благословляє приходящих; чи то Джерело води Святої яка із поколінь в покоління виліковувала людські тілесні та душевні недуги і цим самим відігравало важливе значення в житті людей. І кожене із цих Святих місць приваблює до себе паломників. Віруючих людей бажаючих постом, молитвою, покаянням, очистити свої душі і совість від не обдуманих поступків у житті і звільнити себе від пороків і пристрасті до гріха окунаючись у вир Благодаті Божої, якою наділений кожний Святий земний куточок. І не має на землі місця де б на протязі двух тисяч років не пролунало Слово апостольскої проповіді устами Божих посланців, які через натхнення Духа Святого доносили до нас саме те, що на землю через любов Сина Божого до людей і через Його тяжкі страждання нам прийшло спасіння.
Так і нашого мальовничого Буковинського краю торкнулася Рука Божої милості, і запалилася незгасаюча лампада в Свято-Успенському чоловічому монастирі села Кулівці, ще з глибинного шістнадцятого століття.
Село Кулівці із історії про Буковинський край та із передання старожилів, утворювалося у два етапи. Дати утворення першого села не збереглися но відомо що воно розташовувалося на березі річки Дністер і було якби передмістям великого портового міста Василів про яке говориться в історії, що воно бере свої початки існування із середини тринадцятого століття. У цьому ж селі Кулівці, як і у всіх селах того часу також була церква, освячена на честь Святого Архистратига Божого Михаїла, але від частих змін погоди, та річкових повенів де люди часто терпіли біди, тому, що вода забирала домівки, руйнувала і змивала усе на своєму шляху, зруйнувалася церква Святого Архистратига Михаїла. І тоді люди почали перебиратися на зарослі лісові пагорби, які розташовувалися над старим селом. Перші згадки про с. Кулівці, як про окреме село згадуються уже в 1597 році яке належало поміщикові Макулі.
Перші поселенці на новоутворених землях приклали також не мало зусиль для створення сприятливих умов для подальшого життя своїх потомків це відзначилося не тільки вирубкою лісу, розорюванням земель і будуванням будинків для проживання але і було відзначене місце для молитви новозбудованою капличкою, де багато років пізніше на томуж Святому місці розбудується церква а пізніше і монастир.
В історії про село згадуеться набагато пізніше про яке говориться, що у вісімнадцятому столітті воно складалося на той час із сорока семи будинків, розміщених на схилах по близу джерела, біля якого були більш сприятливі умови для проживання, В тридцятьох із цих будинків проживали жителі села, а сімнадцять служили гостинними будинками для проїзжаючих через село так як воно було розташовано на кордоні Австро-Угорщини із Польщею і служило як прикордонне. Історія говорить, що на горбочку на місці відзначеному дерев’яною капличкою, і не одноразовими особливими відзнаками, тому що дуже часто із каплички доносився церковний спів, і завжди віяло миротворенням і Божою присутністтю була збудована нова церква богобоязливим боярином Іоанном Мотцоком в липні 1779р на його кошти і з його матеріалів на чотирнадцяти метровому фундаменті довжиною і п,ять з половиною метрів ширною і чотири метри висотою. На той час на Буковину був назначений прав`ячим Єпископом ДОСИФЕЙ /ХЕРЕСКУЛУ/, який у 1779 році 28 серпня по Волі Божій на одній із Святих Гір Буковини запалив лампаду молитви на престолі новозбудованої церкви і освятив її на честь Святого Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, уже з того часу пролилася молитва до Творця Вседержителя та Цариці Небесної про затвердження Православія на одному із мальовничих куточків Буковини, та пролунали
< 1 >
пастирські слова які закликали Боголюбивий народ до ревносного служіння Богові.
Проходили роки, минали століття, змінювалася влада, світ змінив свою цивілізацію, а служба Божа не зупинялася і не згасала в серцях людей віра і надія, які надихали ще на більші подвиги. Лише у минулому двадцятому столітті, у 1962 році нашої церкви як і всієї Православославної церкви, торкнулася рука тирана комуністичної влади, церкву було закрито. В той час коли церква перебувала закрита вона почала руйнуватися. Покрівля, яка була дерев’янною відслуживши свої терміни придатності не захищала церкву від дощів та снігу, промокала дерев’яна стеля, і всі дерев’яні конструкції почали втрачати свої властивості, а з вулиці також підмивала вода, тому що церква розміщена на схилі гори і вода яка стікала з гір, постійно підмивала її дерев,яну основу. Влада не дозволяла людям не тільки проводити поточні ремонти, але і взагалі не появлятися нікому біля церкви. Віруючі люди, яким заборона влади не була страшною, ночами старалися, як можна підремонтувати, верха і ті частини церкви, які були пошкоджені. Через, що і не одноразово збиралися місцевою владою збори і проводилися вияснювання під впливом силових структур. Хто був причетний до проведених робіт біля церкви? Звідки матеріали на ремонт? І за чиї кошти проводилися роботи? Але Господь давав мудрості у відповіді і стійкості у Вірі тим людям, які не уявляли свого існування без церкви, без Віри, без Бога. Років п’ятнадцять пізніше після закриття храму 1977р в ніч з дванадцятого на тринадцяте грудня на передодні Свята Апостола Андрія Первозванного церкву було обкрадено, під керівництвом місцевої влади. Ніхто із чиновників не звертав увагу на людську скорботу і на прохання знайти злодіїв, тому, що це була планова робота тієї комуністичної руйнівної машини, яка не шкодуючи не тільки Святинь, алей і людських душ рухалась проти Бога. Було утрачено цінні Ікони, дорога старовинна утварь і було знищено голосні мелодійні старовинні дзвони, а саме головне люди проживаючі у цьому селі залишалися без Слова Божого. Роком пізніше по наказу місцевого голови сільської ради під час збирання з полів пшениці в церкву було завезено на зберігання декілька машин зерна, хотівши зробити із церкви зерносклад вони забули що в Бога нічого не має не відміченого. Аж тоді у віруючих людей пропав страх і боязнь до безбожницької влади, люди винесли зерно із церкви і висипали його на схил до джерела, на пасовисько. Розказують очивидці, що представники влади дуже негодували і шукали хто це зробив, влаштовуючи по селі міліцейські рейди, показуючи цим самим своє Богоборство. Селяни на пасовисько випустили курей, гусей та качок, по звичаю, тоді представники влади зрозуміли, що вони залишилися принижені не тільки Богом але і простими людьми. Прийнявши всі ці події за Волю Божу, православні віруючі почали шукати для своїх душ пастиря який би міг указувати їм шлях до спасіння, проводити належні треби, які потрібні Православній людині. Хто був більш крепший вірою та фізичним здоров’ям добиралися до сусідніх сіл в храми, а хто залишався не взмозі, то по ночам приходили під свою закриту церкву Матері Божої і в сльозах молилися про дарування і на їхньому горбочку відкритої церкви і слухання пастирського голосу.
Аж через двадцять сім років після закриття храму Божого проявилася Милість Господня. По ходатайству перед владою селян і по Благословінню Архиєпископа Чернівецького і Буковинського АНТОНІЯ церква була адміністративно відкрита 7 лютого 1989року на свято Григорія Богослова, де був назначений архієрейським указом для служіння ієромонах ВЕНІАМІН, який є жителем цього села і також не малу роль відігравав у зібранні людей, коштів, та будматеріалів для підтримки церкви під час її закриття. Коли люди побачили відкритими церковні двері і відчули вільне віросповідання, то тоді була і Пасха і мабуть усі свята разом взяті, радості від відкриття не було меж. Радувалися не тільки люди але і природа, тому що була зимова пора, а на вулиці наступила тепла весна не тільки в природі, але і в серцях людей.
< 2 >
Святкування Трьох Святителів 12 лютого того року було дуже особливе, земля зустрічала його веснянними квітами, птахи приносли в дар свої перші мелодійні пісноспіви, а люди раділи тим, що милосттю Божою, в цей день Архієпископом Антонієм було освячено церкву і відслужено першу Божу службу архиєрейским чином після її відкриття, на освяченні приймали участь 50 священників, 4 діакони, архиєрейський хор і нараховувалося більше 2000 Православних віруючих окружних сіл, які також прийшли розділити цю духовну радість. З того часу люди почали тягнутися до новоназначеного, молодого пастиря, за молитвою, розрадою і за Благословінням на нелегкий тернистий християнський шлях ведучий до спасіння у Бозі.
Божою Милостію, по Благословінню Високопреосвященнійшого ОНУФРІЯ на той час Архієпископа Чернівецького та Буковинського, на основі приходської Свято – Успенської церкви Заставнівського благочиння, Чернівецько-Буковинської єпархії в липні місяці 1995 року зароджується Свято – Успенський чоловічий монастир. Утворений і заснований тодішнім Ігуменом і нинішнім Намісником монастиря Архімандрітом ВЕНІАМІНОМ. Для людей села утворення монастиря це не було несподіванкою, але і ще одним духовним підйомом тому, що до закриття церкви всі церковні треби і служби на протязі декількох років проводилися насельниками Свято-Іоанно Богословського монастиря села Хрещатик, розташованого на захід від с. Кулівці відстанню вісім км. які своїми молитвами ще тоді посіяли монашеський дух на цій горі, і залишили у серцях людей стійку і крепку Віру у великий промисл Божий.
В цьомуж 1995 році розпочалося будівництво першого братського корпусу, та домової церкви на честь Св. Прп. Іова Почаївського, де братія монастиря в першу свою сувору зиму проводили молитовні монашескі правила і на буднях кожен день служилася Божа служба, . На час формування монастиря і будування корпуса братія проживали в домі родичів от. Веніаміна. Но з Гоподньою допомогою братською любовію і ревностію до послушанія назначеного кожному, в цьому ж 1995 році було закінчено будівництво корпусу і в день святкування пам`яті Святої Великомучиниці ВАРВАРИ 4/17 грудня освячено от. Веніаміном, з братією монастиря та прихожанами святої обителі. Роком пізніше тобто в 1996р. закінчується і освячується ще одна домова церква в честь Прп. Кукши Ісповідника Одеського, яка прибудована до корпуса. Скільки радості при освяченні переживалося новоутвореною братією, тому що кожна цеглина, кожен камінець закладений ними в основу новозбудованної обителі, свідкував про утворення ще одного нового монашеського розсадника для оплоту Православія на Буковинській землі.
27 травня 1996 року, після відслуженої Божої літургії вся братія монастиря на чолі з намісником архімандритом Веніаміном хресним ходом відправляється на вибране місце для будівництва нового Адміністративного Архиєрейського корпуса. На місці будівництва було відслужено молебень з акафистом Ісусу Христу і чин освячення закладки каменя який ліг в основу фундамента , молитва проливалася до Господа з проханням Благословіння на починання будівництва, яке було закінчено в кінці 1997р і освячений корпус 14 жовтня цього ж року в день святкування Покрова Божої Матері.
18 травня 1998 року ще одна важлива подія в житті монастиря, тому , що З благословіння правлячого Архиєпископа Викопреосвященнійшого Онуфрія на території монастиря чітко було вибрано місце в центрі монастиря для будівництва монастирського собору на честь Преображенія Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Так на Буковинській землі народжується ще один уділ Господньої присутності і спочивання Бога в Благодаті серед людей. На місці закладення каменя був відслужений водосвятний молебень із акафистом Преображення Господня і Відслужений чин закладки каменя в фундамент собору Високореосвященнійшим Онуфрієм архієпископом Чернівецьким та Буковинським. Молитвами братії та трудами усіх віруючих прихожан обителі собор було збудовано з приділами Різдва Христового, так як будівництво собору переживало часи святкування 2000р Різдва Христового та приділ Святого Василя Великого, після закінчення будівництва 28.08.2004р собор освячено Високореосвященнійшим Онуфрієм митрополитом Чернівецьким та Буковинським.
< 3 >
На прохання намісника монастиря 22.10.2003року митрополитом Онуфрієм було освячене місце під закладку нового монастирського храму на честь Святого Архистратига Божого Михаїла. Цей храм було збудовано на кошти віруючого прихожанина монастиря Бойчук Михайла та Його родини. Велика особливість храму в тому, що під храмом благоустроїна усипальниця монастирської братії, яка і зараз служить місцем почивання монашествующих відійшовших в потойбічний світ. 28.08.2007р храм освячено Високореосвященнійшим митрополитом Онуфрієм Предстоятелем Чернівецько-Буковинської єпархії, де була запалена ще одна лампада братської молитви у святій обителі.
В день проведення хресного ходу 5.07.2008р якй проводиться в єпархії під керівництвом правлячого митрополита Онуфрія з Чернівців до Свято-Іоанно Богословського Хрещатицького монастиря. В нашій обителі також був відзначений цей день особливою подією. Після хресного ходу Високореосвященнійшим митрополитом Онуфрієм освячується місце під будівництво храму на честь Святих Преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських де була проведена закладка капсули у фундамент храму. Покладена ще одна відзнака Божої присутності в історії святої обителі. Храм закінчено з Благословіння Високореосвященнійшим митрополита Онуфрія Чернівецького та Буковинського 27.02.2011р. братія обителі готовиться до освячення святого престола та храма.
Історія обителі продовжується і кожен із нас творить свою історію в житті монастиря, своїм приходом до храму, вкладом, лептою. Братія монастиря радіє приходу людей до обителі і стараються допомагати кожному прихожанину і молитвою, і розрадою, підтримкою в житті у тих складних ситуаціях, які сопороводжують кожну людину, людину яка бореться зі своїми привичками, страстями, пороками і зсилаючись на Святий Божий закон вказують кожному приходящому ту тернисту стежину і дорогу, яка веде до Бога до спасіння вд погибелі.
